Вже так судилось, що дорога — рідний дім,
Далекі стеляться стежини і версти.
Та тільки доля поверта в старенький львів,
Полину в казку
і загляну у віки.
Тут, як раніше та давно, не було нас,
В старій кав'ярні тихо і не треба слів,
Лише пахне кава і мене невпинно в час.
Пора додому
на добраніч, львів.
На добраніч, львів.
На добраніч, львів.
Мені, на жаль, додому,
та я приїду знову В місто моїх снів.
Мені, на жаль, додому,
та я приїду знову В місто моїх снів.
Спішу додому знов
по Лечаківці,
Ліниво звідкись зазвенів трамвай.
Тумлять колеса по старій бруківці,
Немов гукають зтиха «Приїжджай!».
У вікнах гасне світло у тіні дерев,
На небі місяць лагідно заснув.
І на прощання грізний,
але добрий лев,
Мені щасливо лапою майнув.
На добраніч, львів.
На добраніч,
львів.
Мені, на жаль, додому,
та я приїду знову В місто моїх снів.
На добраніч,
львів.
На добраніч,
львів.
Мені, на жаль, додому,
та я приїду знову В місто
моїх снів.
На добраніч, львів.
На добраніч,
львів.
Мені, на жаль, додому,
та я приїду знову В
місто
моїх снів.